Важливо

Партія Шарія: хто вони й навіщо існують

  • 1 Липня 2020, 18:00
  • 2 Коментарі

Партії скандально відомого блогера Анатолія Шарія 6 червня минув рік. Політсилу створили лише за півтора місяця до позачергових парламентських виборів 2019 року. Але це не завадило фактично віртуальній партії набрати 2,2% голосів, випередивши, наприклад, такого політичного “мастодонта” з розгалуженою мережею місцевих осередків, як ВО “Свобода”.

Партію Шарія (ПШ) можна вважати третім відкриттям парламентської кампанії після приголомшливого успіху "Слуги народу" та близького до прохідного бар’єра результату "Сили і честі" Ігоря Смешка.

Як засвідчила соціологія, за політсилу Шарія проголосували здебільшого чоловіки віком 18-40 років – жителі обласних центрів Півдня й Сходу України з вищою чи незакінченою вищою освітою.

Своєю популярністю Партія Шарія, звісно, завдячує постаті одіозного блогера.

Шарій, котрий понад вісім років тому втік з України від кримінального переслідування, здобув славу "викривача фейків" українських ЗМІ (хоча є факти його власних маніпуляцій) і запеклого критика (переважно у глузливій та образливій манері) політиків, які прийшли до влади після Революції Гідності.

Об’єкти його нападок, критики й просто хейтери називають Шарія “прокремлівським блогером” та “агентом ФСБ”.

За роки медіаактивності Шарій зібрав майже 2,5 мільйона прихильників у YouTube та понад 340 тисяч у Facebook.

Утім, медіаексперти зазначають, що значна частина підписників блогера – боти, зокрема російські.

А дані онлайн-сервісу Tubular свідчать, що майже 40% YouTube-аудиторії Шарія в березні-травні 2020 року становили користувачі з Росії.

Шарій часто з’являється в ефірах телеканалів, контрольованих одним з лідерів "Опозиційної платформи – За життя", кумом президента РФ Віктором Медведчуком.

Також він має власне інтернет-видання "Шарій.net".

Цю медіаактивність і свою популярність блогер вкладає в розвиток партії, котру, щоправда, офіційно очолює не він, а його дружина.

Партія Шарія називає себе лібертаріанською, тобто нібито декларує свободу як свій ідеал.

Однак, це не заважає їй публікувати у Facebook відео, як Анатолій чи то Шарій, чи то "Сталін" одноосібно "вершить правосуддя" над "активістами-радикалами".

Деякі експартійці (принаймні так вони себе позиціонують у соцмережах) відверто називають ПШ "сектою".

Шарій наголошує, що його політсила не отримує грошей від олігархів.

Водночас Рух ЧЕСНО з’ясував, що цього року три громадські організації профінансували Партію Шарія на понад мільйон гривень.

Нагадаємо, що фінансування партій через ГО дає змогу приховати справжнє походження коштів.

У відео про команду політсили блогер показує молодих хлопців та дівчат.

А от зрілий і досвідчений функціонер Олександр В’юник, який колись балотувався від "Народного фронту", а тепер відіграє важливу роль у розбудові ПШ, чомусь залишається за кадром.

Зараз Партія Шарія активно готується до місцевих виборів. Можна припустити, що вона позмагається насамперед зі "Слугою народу" та ОПЗЖ за електорат у великих містах Півдня та Сходу України.

Кілька тижнів тому ПШ відзначилася акцією під Офісом Президента: Шарій закликав своїх фанатів вимагати від Володимира Зеленського дати відсіч "радикалам, котрі нападають на журналістів".

Хто такий Анатолій Шарій

Киянин Анатолій Шарій у журналістику прийшов 2005 року, кар’єру починав у жіночих глянцевих виданнях.

Спочатку писав на різні гострі соціальні теми, згодом перейшов до критики влади. Зокрема, Шарій у своїх матеріалах звинувачував міліцію в хабарництві та покриванні наркоторгівлі.

На момент виїзду з України 2012-го керував відділом розслідувань інтернет-видання "Обозреватель".

2011 року проти Шарія порушили дві кримінальні справи: підозрювали в хуліганстві (вистрелив із травматичного пістолета в іншого чоловіка, з яким у нього виник конфлікт; згодом Шарій стверджував, що це був самозахист, хоча на відео з камер спостереження видно, що він дістав пістолет іще тоді, коли чоловік був спиною до нього) та інсценуванні замаху на себе.

Журналіст назвав ці кримінальні провадження помстою високопосадовців МВС за його викривальні розслідування.

 

Анатолій Шарій (фото – strana.ua)

 

У січні 2012-го Шарій, давши підписку про невиїзд, залишив територію України.

Того самого року в Литві він отримав політичний притулок і право на постійне проживання в ЄС, а повернутися пообіцяв тоді, коли "братію Януковича вішатимуть на стовпах".

Шарія оголосили в розшук, проте впродовж 2019-2020 років суди скасували цей захід в обох провадженнях проти блогера.

Початок сходження Шарія як відеоблогера припадає на 2013-й, коли він створив канал у YouTube.

Того ж року розпочався Євромайдан, котрий журналіст, попри приписаний ним же статус жертви режиму Януковича, не підтримав.

У своїх численних відеороликах та інтерв’ю він твердив, що Революція Гідності не принесла омріяної свободи, привела до влади злодіїв та вбивць і, зрештою, спровокувала збройну агресію Росії й окупацію українських територій.

Як заявляє Шарій, ситуація зі свободою слова в Україні після Майдану нібито стала гіршою, ніж була до нього.

Проте це можна спростувати з допомогою Індексу свободи преси від "Репортерів без кордонів".

Якщо за Януковича найнижчою сходинкою України в цьому рейтингу була 131-ша (2010 рік), а найвищою – 116-та (2011-2012), то протягом президентства Петра Порошенка країна піднялася зі 129-го (2015, рейтинг охоплює 2014-й) до 102-го місця (2019, охоплює 2018-й).

Події на Донбасі Шарій називає "громадянською війною за участю іноземних сторін".

Крим блогер вважає українським, але провину за його втрату покладає насамперед на тих, хто прийшов до влади на хвилі Майдану.

Окрім того, у мережі є відео, як стверджують, 2014 року (зі свого каналу блогер його видалив), де Шарій називає мешканців Заходу України, котрі "розповідають киянам, як любити свою країну", "неукраїнцями” й “напівкровками".

Шарій також відзначився активним "розвінчуванням фейків" українських ЗМІ, хоча його самого неодноразово ловили на брехні й маніпуляціях.

Наприклад, він повторював наративи російської пропаганди про те, що малайзійський "Боїнг" над Донеччиною збили нібито не з російської, а з української установки “Бук”.

Об’єктом нищівної критики для блогера протягом останніх років був і залишається п’ятий Президент України Петро Порошенко.

У своїх роликах Шарій не шкодує для нього епітетів на кшталт "злочинець" і "мародер" та твердить, що Порошенко повинен сидіти у в’язниці.

Блогер запевняє, що його "викривальні" матеріали "поховали" рейтинг політика й призвели до поразки на виборах (на сайті Партії Шарія є цілий розділ про це).

Проте насправді високий антирейтинг Порошенка був зумовлений низкою чинників, і відео Шарія навряд можна зарахувати до першочергових з них.

На президентських виборах Шарій підтримував кандидата від ахметовського крила "Опозиційного блоку" Олександра Вілкула та критикував його головного конкурента – представника ОПЗЖ Юрія Бойка.

У другому турі Шарій підтримав Володимира Зеленського й закликав голосувати за нього.

Цікаво, що зараз блогер критикує вже чинного президента, закидаючи йому слабкість, боягузтво та продовження політики Петра Порошенка (приклад – нижче).

 

Джерело: Facebook-сторінка Партії Шарія

 

"Ми йдемо карати вогнем і мечем". І червоними кульками

На тлі ейфорії від перемоги "позасистемного" Зеленського над "уособленням системи" Порошенком Шарій почав ніби мимохідь цікавитись у підписників, чи не піти йому в політику.

2 червня 2019 року, за півтора місяця до позачергових парламентських виборів, він натякнув, що може створити власну політичну партію.

А вже 6 червня блогер повідомив, що політсилу з назвою "Партія Шарія" зареєстрували в Мін’юсті й вона висуватиме кандидатів у народні депутати.

Як наголосив тоді Шарій, головним завданням партії буде не законотворчість, а "покарання" представників попередньої влади.

 

“Я не буду вам рассказывать о том, что мы будем писать какие-то суперважные законы, что мы придем – и вы получите европейские пенсии... Мы идем карать огнем и мечом. И мы ничего не теряем. Мы можем пройти, а можем не пройти. Если мы не пройдем, то не умрем, а будем продолжать жить. А если мы пройдем, то это будет самое веселое после избрания Зеленского событие”, – заявив у відеозверненні Шарій.

Під час парламентських перегонів Партія Шарія висунула за виборчим списком 31 кандидата (найменше з-поміж усіх політсил на тих виборах) на чолі із самим Анатолієм Шарієм.

Щоправда, згодом ЦВК скасувала реєстрацію блогера, бо той протягом останніх п’яти років не проживав в Україні.

Другий номер у списку ПШ дістався Ользі Шарій (Бондаренко) – дружині Анатолія та шеф-редакторці видання "Шарій.net".

Судячи зі слів Шарія, виборчий список він формував особисто.

"Мы подобрали в партию людей неслучайных. Я не подбирал людей [по принципу] “вот этот ставит шунты на сердце, а этот газоны косит…” Какая мне разница, что он там делает? Мне интересно, чтобы этот человек жил одной идеей со мной”, – розповідав блогер у відеопрезентації першої п’ятірки списку партії.

Цікаво, що всі кандидати-списочники, включно із Шарієм, були безпартійними.

Також партія висунула кандидатів у п’яти мажоритарних округах – 33-му (Кривий Ріг), 134-му (Одеса), 175-му (Харківщина), 195-му (Черкащина) та 217-му (київська Оболонь), проте жоден з них не переміг.

Першим пунктом передвиборчих обіцянок Партії Шарія було "переслідування за законом усіх причетних до злочинів проти особистості за політичними мотивами, які спостерігалися за президентства Петра Порошенка".

Серед іншого – поновлення соцвиплат жителям окупованих територій України, припинення війни на Донбасі (яким чином – не зазначено), зміцнення обороноздатності армії.

 

Фрагмент передвиборчої програми Партії Шарія (джерело – сайт ЦВК)

 

Тодішню агітацію Партії Шарія радше можна було назвати контрагітацією: політсила запам’яталася тим, що її активісти з червоними кульками намагалися зірвати передвиборчі зустрічі Порошенка та його "Європейської солідарності".

За результатами парламентських виборів Партія Шарія отримала 327 152 голоси (2,2%) та посіла 10-те місце з-поміж 22 партій, випередивши "Свободу", "Громадянську позицію" та "Самопоміч".

Найбільшою підтримкою політсила змогла похвалитися на Донеччині (5,6% голосів, тобто там вона подолала виборчий бар’єр; 4-те місце в області), Одещині (4,7%, 4-те місце), Харківщині (4,3%, 5-те місце) та Луганщині (3,7%, 4-те місце). У деяких округах цих областей партія посіла 3-тє місце, поступившись лише “Слузі народу” й ОПЗЖ.

З-поміж кандидатів-мажоритарників від Партії Шарія найкращий результат продемонстрував Максим Фірсенко в одеському окрузі №134 – 5352 голоси (7,3%, 4-те місце з-поміж 20 кандидатів).

 

Результат Партії Шарія на виборах дав їй право отримувати державне фінансування, що обурило противників блогера.

Але цих коштів ПШ так і не одержала, оскільки восени 2019 року новообрана Верховна Рада скасувала норму про держфінансування позапарламентських політсил.

Зараз Партія Шарія намагається через суд домогтися виплати їй 3,2 мільйона гривень держкоштів, котрі вона мала б отримати до скасування цього положення.

Керманичі партії: журналістка, дружина Шарія, екснарфронтівець

В Україні вже давно шириться практика "заснування" відомих партій на базі юросіб "сміттєвих" політсил, які існують здебільшого на папері.

Партія Шарія не є винятком: до червня 2019 року це була партія "Об’єднана Україна", котру зареєстрували в лютому 2015-го.

У місцевих виборах вона участі не брала.

 

 

Восени 2019 року Партію Шарія очолила третій номер у списку політсили на парламентських виборах Антоніна Бєлоглазова.

Вона, за її ж словами, познайомилась із Шарієм 2016-го.

Того самого року дівчина стала журналісткою "Шарій.net".

Працюючи у виданні, вона висвітлювала, зокрема, акції протесту й судові засідання.

 

Зліва направо: Антоніна Бєлоглазова, Ольга й Анатолій Шарії (фото – Facebook-сторінка Бєлоглазової)

У вересні 2017-го СБУ заявила, що запросила Бєлоглазову на розмову й оголосила їй "офіційне застереження".

Як запевняли у відомстві, журналістка нібито за гроші знімала відеосюжети, котрі "проросійський пропагандист" Шарій використовував "для дискредитації України в інтересах спецслужб РФ".

Сам блогер твердив, що силовики не "запросили" Бєлоглазову, а викрали її в центрі Києва, та оприлюднив відповідний запис.

Узимку цього року зчинився скандал навколо відео чотирирічної давності, на якому Бєлоглазова в Москві вітала жителів Криму з річницею "повернення до складу Росії", принагідно зазначаючи, що "большая часть украинского куска стала Российской Федерацией", мріяла побачити наживо президента РФ Володимира Путіна та спілкувалася зі знайомими активістами "Національно-визвольного руху" (рос. "Национально-освободительное движение", НОД).

Ця російська політична організація обстоює ідею "відновлення суверенітету" РФ (фактично відродження СРСР), підтримує Путіна та збройну агресію проти України.

 

 

Шарій заявив, що відео його вразило, проте наголосив, що його записали в березні 2016 року – до того, як він познайомився з Бєлоглазовою.

Водночас блогер ініціював позбавлення її головування в ПШ (хоча статут партії не передбачає усунення голови за ініціативою сторонньої особи, якою формально для ПШ є Шарій).

Таке рішення він пояснив бажанням захистити партію від "бруду" з боку недоброзичливців, але додав, що до своєї колеги претензій не має.

"Антонина Белоглазова остается в моем круге, остается близким нам человеком. Она остается в партии, но председателем партии она быть не может. Почему? Потому что я так решил. Потому что я наступаю на горло своим интересам и выношу интересы партии выше своих", – заявив Шарій.

Щоправда, відео цієї заяви на каналі блогера проіснувало недовго й невдовзі було видалене, проте його можна знайти на сторонніх акаунтах.

 

 

 

У травні 2020 року Бєлоглазова повідомила, що залишає "Шарій.net".

Того самого місяця головою партії обрали дружину Шарія Ольгу Бондаренко.

З відкритих джерел відомо, що у виші вона навчалася на політолога, але кар’єру будувала в журналістиці, зокрема працювала в різних інтернет-виданнях.

Із Шарієм, імовірно, познайомилася тоді, коли той уже мешкав за кордоном.

Нині Бондаренко є шеф-редакторкою "Шарій.net"; як і її чоловік, веде блог на YouTube.

Згідно з Єдиним реєстром громадських формувань, політрада Партії Шарія складається лише з двох осіб – голови політсили Ольги Бондаренко та її першого заступника Олександра В’юника.

Для порівняння: політрада "Батьківщини" налічує 53 члени, ОПЗЖ – 56.

За даними YouControl, В’юник свого часу керував низкою підприємств, що спеціалізуються на виробах із пластмас, а також ПрАТ "Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива", котре зараз перебуває в стадії банкрутства.

У 2005-2008 роках В’юник працював у Мінтрансі та секретаріаті Президента України Віктора Ющенка, а у 2008-2010 був помічником депутата Київради.

У квітні-серпні 2014-го – перший заступник голови ОДА на Вінниччині, звідки він родом. На виборах до ВРУ 2014 року балотувався від "Народного фронту" в окрузі №92 (Київщина) як член партії.

 

 Скриншот сторінки сайту koo.nfront.com.ua

 

Схоже, Партію Шарія В’юник розбудовує від перших днів її існування.

Так, на минулорічних виборах він був уповноваженою особою політсили. 

 

 В’юник на зустрічі з активістами Партії Шарія на Київщині, березень 2020-го (фото з Facebook)

В’юник був одним зі спікерів мітингу прихильників Шарія під стінами Офісу Президента України 17 червня 2020 року.

 

 

 

Скриншот трансляції телеканалу “Наш”

 

Партія Шарія в регіонах та інтернеті

 

 

У відеоролику з нагоди першої річниці Партії Шарія зазначено, що політсила налічує 24 обласні та 53 опорні штаби в Україні.

Водночас, за даними Єдиного держреєстру станом на червень 2020 року, ПШ має тільки 16 обласних та 1 міську (м.Київ) організації.

Їх зареєстрували в період від жовтня 2019-го до березня 2020-го.

 

 

На своєму сайті Партія Шарія називає себе "найбільш незалежною, наймолодшою й найпрогресивнішою в Україні".

Якщо вірити лічильнику на сайті, кількість прибічників ПШ наразі дещо перевищує 200 тисяч осіб.

Тим, хто бажає долучитися до лав партії, пропонують заповнити онлайн-анкету.

В інтерв’ю ексрегіоналці Олені Бондаренко у травні 2020-го Шарій заявив, що зараз у політсилі відбувається внутрішнє очищення.

Партія вважає себе конструктивною опозицією та ставить за мету перемогу на місцевих виборах (у виборах в ОТГ політсила за час свого існування участі не брала). У партії твердять, що її ідеологія базується на вченні про лібертаріанство (в його основі лежить принцип максимальної свободи й мінімізації втручання держави в суспільне життя).

Партія Шарія декларує зближення України з ЄС (але "якщо це не шкодить державним інтересам") та позаблоковий статус, виступає проти відкриття ринку землі, оскільки це "вимога МВФ, іноземних латифундистів та олігархів", проти легалізації легких наркотиків і проституції.

ПШ визнає українську мову як єдину державну, але виступає проти "утисків регіональних мов".

 

 

Шлях Шарія та його команди від створення відеороликів до "наведення ладу в Україні" (скриншот із сайту партії)

 

 

Офіційна сторінка Партії Шарія у Facebook налічує близько 300 тисяч підписників. Чільне місце там посідає контент про й від Шарія (дайджести від блогера, цитати, фрагменти виступів на телеканалах, рубрика "Словник Шарія" тощо).

Також періодично публікують цитати Ольги Шарій та відео з нею.

Окрім того, у соцмережі партія рекламує власний мерч – одяг та інші атрибути.

Звісно, усі пости супроводжують захоплені коментарі фанатів Шарія.

Окремої уваги заслуговують деякі "особливі" відео на сторінці ПШ у Facebook.

Наприклад, є ролики, де актор грає скопійованого з Йосипа Сталіна героя, якого звати Анатолій Анатолійович – так само, як Шарія.

Зокрема, цей персонаж одноосібно ухвалює вироки "активістам", котрі "нападають на суди" та “вбивають людей під виглядом самооборони".

А так МВФ, на думку Партії Шарія, грабує українських селян під прикриттям земельної реформи.

За даними бібліотеки Facebook-реклами, від червня 2019-го до червня 2020 року Партія Шарія на промоцію в соцмережі витратила близько 76 тисяч доларів.

Із цієї суми приблизно 58 тисяч доларів політсила заплатила під час виборчої кампанії, решту – від лютого цього року, коли знову почала активно розміщувати рекламу.

Приклади реклами, котру Партія Шарія транслювала у Facebook у червні 2020-го

У соцмережах є безліч партійних сторінок ПШ, створених, імовірно, прихильниками політсили з різних населених пунктів України.

Одні сторінки обмежуються ретрансляцією контенту з головної сторінки партії, тоді як інші також розповідають про акції місцевих однодумців Шарія (суботники, благодійність тощо).

Окрім того, ПШ активно використовує Telegram для інформування про діяльність місцевих осередків і гуртування своїх прибічників.

Водночас в інтернеті можна знайти канали та сторінки, котрі розповідають про "темні сторони" Партії Шарія.

Наприклад, такими є YouTube-канал "Афера Шария" та Telegram-спільнота "Мамка Джокера".

Зокрема, творці останньої стверджують, що свого часу були в лавах Партії Шарія й тепер хочуть надати розголосу "фактам шахрайства всередині політсили".

Автори "Мамки Джокера" твердять, що ПШ – не обіцяна Шарієм "партія прямої демократії", а "секта імені Анатолія Великого".

Коронавірусна пандемія дала Партії Шарія, як і всім українським політсилам, зайву нагоду для піару.

Так, активісти ПШ не лише вели просвітницьку кампанію з протидії COVID-19, а й роздавали громадянам засоби захисту й надавали матеріальну допомогу лікарням. Такі дії партії можна розцінювати як гречкосійство.

Одним із найщедріших жестів Партії Шарія стала закупівля апаратів штучної вентиляції легень на 9 мільйонів гривень.

Проте в партійному фінзвіті за І квартал 2020 року жодної згадки про це немає.

Джерело

 

Схожі Новини

Коментарі

TadalProf

2020-07-02 03:37:00

5mg cialis <a href=" http://tadalafilprof.com ">cialis vs viagra</a> cost of cialis - http://tadalafilprof.com


ProfCialis

2020-07-02 03:16:08

<a href=" http://tadalafilprof.com ">buy cialis</a> http://tadalafilprof.com - cialis before and after


Прокоментувати

Підписуйтесь на Перший Політичний у Facebook, щоб першими дізнаватись про найважливіші політичні новини України та Прикарпаття