Що змінювали в Конституції України за роки незалежності?

  • 29 Червня 2020, 19:00

Рівно 24 роки тому Верховна Рада після так званої конституційної ночі врешті-решт прийняла Конституцію України.

 

Для нашої держави цей документ мав надважливе значення, бо вперше остаточно окреслив межі минулого і майбутнього.

По-перше, нарешті Україна перегорнула сторінку свого радянського минулого, і натягнуті комуністичною партією устрій та основні правила взаємовідносин пішли у небуття.

По-друге, нарешті було визначено основні правила нашого політичного устрою.

Для молодої країни, яка вкотре виборола свою незалежність, поява власної Конституції ставала своєрідним завершальним акордом формування нового гравця на політичній арені світу.

Сила основного закону

Конституція — це той документ, з яким мають узгоджуватися усі інші нормативно-правові акти.

Це Основний Закон, справжній закон законів.

А це, своєю чергою, означає, що не можна її переписувати в залежності від зміни політичної еліти.

Саме цей документ об’єднує історію незалежної України в одне ціле, стримує радикальність прийнятих владою кроків та узгоджує минуле, теперішнє й майбутнє.

Верховна Рада не може приймати закони, які суперечать Конституції. Кабінет Міністрів, усі суди, Служба безпеки чи Національна поліція — всі українські державні інституції зобов’язані провадити свою діяльність і приймати рішення, переконавшись, що ці дії є конституційними. Інакше бути просто не може.

Сама ж Конституція захищена також, оскільки внести зміни до неї значно важче, ніж допрацювати будь-який інший закон.

Та й часу це займає набагато більше.

Але без змін не обійшлося

За весь час існування Конституції України її змінювали не один раз, а цілих 7.

І це я говорю лише про зміни, які були внесені згідно із законами.

Загалом же редакцій Конституції було 9 за 24 роки існування документу, якщо не враховувати сам процес її написання.

Що ж змінювали?

1996 рік

Україна останньою з пострадянських держав ухвалює Основний закон.

Попри те, що Леонід Кучма записав її прийняття у свої безумовні досягнення, потреба в Конституції визначалася не стільки волею президента, скільки тим, що тодішні "верхи" ніяк не могли розподілити владу в країні.

В результаті Україна постала президентсько-парламентською республікою, а Кучма фактично контролював її уряд.

Його основним опонентом, особливо під час другої каденції президента, ставав якраз позбавлений багатьох повноважень парламент, представники якого категорично не погоджувалися з одноосібними рішеннями Глави держави.

Зрештою у цю конфронтацію втрутився народ України, який висловив своє невдоволення під час Помаранчевої революції.

2004 рік

8 грудня 2004 року внаслідок політичних домовленостей між тодішнім президентом Кучмою та майбутнім президентом Ющенком у Верховній Раді було проголосовано зміни до Основного закону та до закону про вибори.

Україна мала стати парламентсько-президентською республікою, що суттєво змінювало центр прийняття рішень у ній.

Це стало першим очевидним коригуванням Конституції під очікувану нову політичну реальність.

Пізніше, у 2006-2009 роках, представники Партії регіонів неодноразово висловлювались на підтримку проведеної реформи, адже така форма правління давала їм більше можливостей знову отримати владу у свої руки.

Проте у 2010 році, коли ця влада таки була отримана, все знову змінилося.

2010 рік

Віктор Янукович виграє вибори президента, і згодом 252 народні депутати, переважно члени фракції Партії регіонів, звертаються до Конституційного Суду з вимогою скасувати конституційну реформу 2004 року.

Дійсно, навіщо віддавати владу прем’єру і парламенту, якщо нею можна насолоджуватись самому?

Рішення КСУ довелося чекати недовго — вже 30 вересня того ж року було визнано, що закон, яким було прийнято конституційну реформу, проголосували з порушенням процедури, а саме — останні правки до законопроєкту не отримали висновок КСУ.

З точки зору здорового глузду таке рішення було вкрай дивним, адже держава жила за зміненим законом уже 6 років.

У результаті Україна повернулася до Конституції 1996 року, і Янукович отримав усю таку жадану владу.

2014 рік

Кінець 2013 та початок 2014 року історики вже називають одним із найтрагічніших періодів в історії України.

Революція гідності стала реакцією українців на ініційований президентом Януковичем розворот вектору держави у бік Росії та завершилася десятками вбитих на Майдані незалежності.

Зловживання владою президентом та криваві події тієї зими привели до того, що 21 лютого 386 депутатів проголосували за відновлення дії Конституції зразка 2004 року.

Це повернення до версії 2004 року було покликане зберегти сам інститут влади в умовах втечі владної верхівки Януковича та фактично вже розпочатої окупації Криму Росією.

У новітній історії це був перший випадок, коли Конституція була змінена не з метою перерозподілити вплив між гілками влади, а саме для збереження держави.

2019-2020 роки

Минулий 2019-й приніс нам нову реальність.

Вибори президента та парламенту виграла команда, яка раніше не була помічена в політиці.

Проголосивши курс на швидкі реформи, депутати взялися за написання законів і, звісно, зміни Конституції.

Останньою зміною до Основного закону стала відміна інституту депутатської недоторканності.

Хоча результат вийшов далекий від обіцянок, ця зміна була вкрай потрібна уже давно.

А що далі?

Віднедавна склалося враження, що необов'язково змінювати Основний закон — достатньо просто забути те, що там уже написано.

Наприклад, нова команда практично ігнорує Статтю 6 Конституції, за якою влада в Україні здійснюється на засадах поділу на законодавчу, виконавчу і судову.

Чи не щодня ми спостерігаємо, як Володимир Зеленський фактично грає роль "єдиного джерела" рішень.

Він отримує все більше повноважень, не передбачених Основним законом, та й загалом парламент чим далі, тим більше починає відігравати другорядну роль.

Усі кадрові рішення приймаються на Банковій, всі політичні заяви та курси реформ формуються на Банковій, як у часи "найуспішнішого" президента Кучми.

Чи значить це, що Конституцію знову змінять?

У народі говорять: "закон — як дишло". І Конституція — це ж теж закон.

Але документ, прийнятий у 1996-му і змінений уже кілька разів, ніби живе власним життям і завжди "наздоганяє" того, хто його порушує.

Саме гарант має захищати, а не "ґвалтувати" Основний закон.

А якщо він цього не зробить, чудотворна Конституція України знайде спосіб захистити себе сама.

Джерело

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Схожі Новини

Прокоментувати

Підписуйтесь на Перший Політичний у Facebook, щоб першими дізнаватись про найважливіші політичні новини України та Прикарпаття