Стартова смуга: як минув перший рік президентства Володимира Зеленського

  • 20 Травня 2020, 18:01

Володимир Зеленський рік тому вступив на посаду президента, склавши присягу на Конституції та Пересопницькому Євангелії. Виступаючи з інавгураційною промовою, він перерахував безліч проблем, що хвилюють українців, і пообіцяв робити все, щоб громадяни "більше не плакали".

Наскільки Зеленському вдалося впоратися з викликами, про які він говорив рік тому з трибуни Ради – в матеріалі РБК-Україна.

"Моє обрання доводить – громадяни втомилися від досвідчених, системних, надутих політиків, які за 28 років створили країну можливостей. Можливостей "відкатів", "потоків", "дерибанів". Ми збудуємо країну інших можливостей", – заявив Володимир Зеленський, виступаючи з трибуни парламенту рівно рік тому.

Політики тоді не знали, чого чекати від вчорашнього шоумена, який став на чолі держави. Не до кінця розуміли це і самі виборці, які спостерігали за церемонією з екранів.

У кожного з них було своє уявлення про подальшу політику президента і свої надії. Одні чекали, що Зеленський вирішить соціально-економічні проблеми, що накопичилися за десятиліття. Інші очікували миру і припинення війни.

Частина суспільства побоювалася розвороту України на шляху євроатлантичної інтеграції в бік Росії. Але, прийшовши до влади, Зеленський, по суті, перейняв зовнішньополітичний вектор Петра Порошенка.

Він також говорить про шлях України в Євросоюз і НАТО і скутий "мінським" процесом.

Багато хто побоювався його тісних зв'язків з Ігорем Коломойським, який активно підтримував Зеленського в ході виборчої кампанії. Тоді як глава держави став активно взаємодіяти і з іншими олігархами, не зробивши Коломойського очевидного фаворита.

Тільки-но вступивши на посаду, вже в інавгураційній промові він заявив, що розпускає Раду. Два місяці потому його партія "Слуга народу" на дострокових виборах парламенту отримала рекордну кількість мандатів, що дозволило Зеленському оформити самостійну більшість у Верховній раді.

Але зараз називати "Слугу народу" монокоаліцією стає все складніше. Частина її членів, що пройшли в Раду суто за рахунок особистого бренду Зеленського, примкнули до тих чи інших груп впливу, і відмовляються сліпо слідувати лінії партії.

Це дає привід в політичних колах все частіше говорити про повторний розпуск парламенту.

У кадровій політиці президент показав, що насамперед цінує лояльність. І з тими, хто не входить в його близьке коло, він з легкістю готовий прощатися.

За рік Зеленський встиг змінити главу свого Офісу, а також Генпрокурора і Кабінет міністрів, призначених його же більшістю в парламенті.

Його початкова ставка на "нові обличчя" спіткнулася об занадто коротку лаву запасних, щоби розраховувати на прихід у владу людей з "чистою" біографією. Вибираючи наступника для екс-прем'єра Олексія Гончарука, на Банковій серйозно заговорили навіть про таких представників позаминулої влади, як Сергій Тігіпко та Валерій Хорошковський.

Незважаючи на завищену планку очікувань своїх виборців, Зеленському вдалося зберегти свій рейтинг на позначці, отриманій ним на виборах минулого року. За нього готові проголосувати 40% громадян і 75% – у другому турі, випливає з останнього соцопитування групи "Рейтинг".

У своїй інавгураційній промові рік тому Зеленський перерахував багато бід українців, які він мав на меті вирішувати. РБК-Україна проаналізувало, чи є прогрес у тих проблемах і завданнях, про які Зеленський говорив рік тому.

 

Повернення українців в країну


"І сьогодні я звертаюся до всіх українців у світі. Нас 65 мільйонів... Тих, кого народила українська земля. Українці в Європі та Азії, в Північній і Південній Америці, в Австралії та Африці. Я звертаюся до всіх українців на планеті! Ви нам дуже потрібні. Усім, хто готовий будувати нову, сильну та успішну Україну, я з радістю надам українське громадянство. Ви повинні їхати в Україну не в гості, а додому.

Українці, які проживають за кордоном, судячи з усього, сприйняли цей заклик без особливого ентузіазму. Ідея президента повернути українців з-за кордону за допомогою доступних кредитів на свій бізнес також не "взлетіла".

Міграція українців залежить навіть не стільки від попиту на них в інших країнах, скільки від економічної ситуації в Україні, каже завідувач відділом міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Олексій Позняк.

"Наші іммігранти діляться на дві категорії. Це довгострокові – по відношенню до них можна говорити про повернення, та короткострокові. Що стосується довгострокових мігрантів, то навряд чи хтось з них повернувся.

Вони здебільшого вже прижилися в тих країнах, де вони знаходяться. Повернути хоча б частину з них можна тільки в тому випадку, якщо в Україні буде економічне зростання і паралельно буде впроваджуватися спеціальна державна політика щодо залучення цих людей", – пояснив він РБК-Україна.

Приїхати додому трудових мігрантів змусила лише пандемія, яка охопила весь світ. І то – тільки тих, хто вирушав на тимчасові роботи. І як тільки-но відкриються кордони, скоріш за все, більшість наших заробітчан поїдуть назад.

Навряд чи альтернатива у вигляді "недорогих" робочих місць з зарплатою 6-8 тисяч гривень, які хоче створити уряд, затримає їх в Україні.

"Щоб короткострокові мігранти припинили їздити на заробітки за кордон, потрібно, щоб українська економіка демонструвала зростання і розвиток. Але поки що ми цього не спостерігали до карантину, а зараз ситуація лише ускладнилася. Як ми і інші країни будемо виходити з цієї ситуації – поки складно прогнозувати", – зазначив Позняк.

За його словами, основна причина трудової міграції – це різниця в рівні заробітних плат, особливо в перерахунку на офіційний курс. Саме обвал курсу національної валюти після 2014 року спричинила сплеск трудової міграції. І якщо в майбутньому гривня значно послабшає, це призведе до нової хвилі виїзду українців на заробітки, впевнений демограф.

 

Кінець війни на Донбасі


"І наше найперше завдання – припинення вогню на Донбасі... Можу запевнити – задля того, щоб наші герої більше не гинули, я готовий на все. І я точно не боюся ухвалювати складні рішення, я готовий втрачати свою популярність, свої рейтинги, і якщо буде потрібно – я без вагань готовий втратити свою посаду, щоб тільки настав мир. Не втрачаючи наших територій... Не ми почали цю війну. Але нам цю війну закінчувати. І ми готові до діалогу."

Швидкого миру за перший рік президентства Зеленському досягти не вдалося. Але деякі зрушення в цьому напрямку все ж є. Це і три успішні обміни полоненими, і дві нові ділянки розведення, і перший за останні роки нормандський саміт.

Головним відповідальним за переговорний процес по Донбасу в команді Зеленського став його нинішній глава Офісу Андрій Єрмак.

Точкові кроки щодо мирного врегулювання конфлікту на Сході України обговорюються в рамках Тристоронньої контактної групи (ТКГ) у Мінську. Деякі її напрацювання, як, наприклад, "формула Штайнмаєра" або створення Консультативної ради з представників ОРДЛО в українському суспільстві сприйняли в штики.

Перший заступник глави делегації України в ТКГ, віце-прем'єр Олексій Резніков запевнив, що про ніяку легітимізацію сепаратистів мови не йде. І що Україна збирається залучити представників окремих районів Донецької та Луганської областей, які сьогодні проживають на підконтрольній території України.

Фінальним етапом політичного врегулювання ситуації на Донбасі стануть місцеві вибори на території ОРДЛО, пояснив Резніков. При цьому, за його словами, для питання Криму буде створена окрема переговорна платформа.

"Крим – це інший трек і з точки зору переговорів, і моделі реінтеграції, більш складної. І над цим ми теж думаємо", – говорив в інтерв'ю РБК-Україна Резніков.

Сам Зеленський заявив, що не віддасть п'ять років, які йому відвів народ, на переговори в Мінську. На початку березня він припустив, що домовитися з Росією про мир можна за рік. Але якщо до грудня в переговорах не буде прориву, він не виключив вихід із них.

"Якщо говорити про припинення вогню на Донбасі, то його фактично не відбулося. Кількість обстрілів і активність бойових дій відповідає тому, що було два або три роки тому, ситуативно змінюючись лише на різних ділянках фронту залежно від активності різних сторін", – сказав РБК-Україна голова правління "Українського мілітарного центру" Тарас Чмут.

За його оцінкою, в питанні повернення полонених спостерігається прогрес, якщо говорити про кількість українців, які повернулися додому. Але сам процес не відрізняється системністю, вважає експерт.

"Якщо говорити про якісь системні кроки і повернення всіх полонених, то цього не сталося. І передумов з боку Росії я для цього не бачу. Є точкові обміни, які відбувалися і раніше.

Кількість – адже це теж дуже умовне поняття, тому що вона залежить від того, скільки людей знаходиться у них і скільки у нас. Але якоїсь суперсистемності, як це було обіцяно під час виборів, що ми всіх повернемо – цього не сталося", – зазначив Чмут.

 

Зміцнення армії


"Не буває сильної армії там, де влада не поважає людей, які щодня віддають життя за країну. Я зроблю все, щоб ви відчували повагу. Це гідне, а головне, стабільне фінансове забезпечення, ваші житлові умови, законні відпустки після виконання бойових завдань, відпочинок для вас і ваших сімей. Потрібно не розповідати про стандарти НАТО, а творити ці стандарти."

Наприкінці минулого року тодішній міністр оборони Андрій Загороднюк зазначив, що в 2020 рік оборонний бюджет складе 246 млрд гривень або 5,45% ВВП, це на 15% більше, ніж роком раніше.

Але, як зазначив Тарас Чмут, всі процеси реформ, які зараз відбуваються у Збройних силах, були запущені кілька років тому і просто продовжують втілюватися.

Проблема, на його думку, полягає в тому, що за останній рік не відбулося глобальної зміни підходів до вирішення проблем і прийняття рішень в секторі безпеки.

"Це яскраво ілюструється на прикладі військових закупівель – ми не купуємо ніяких стратегічних речей. Ми просто проводимо точкові закупівлі, щось ремонтуємо. Ми закриваємо дірки в кораблі, що тоне, при цьому він продовжує тонути, просто не так швидко. Це стосується і кадрів, і грошового забезпечення, і забезпечення житла, і закупівель", – уточнив керівник "Українського мілітарного центру".

Що ж стосується імплементації стандартів НАТО, в цьому році цей процес продовжувався. Зокрема влада провела роз'єднання посади начальника Генерального штабу – Головнокомандувача на дві.

"Процеси, які ми спостерігаємо зараз, частково були закладені раніше, за попередньої влади. Перехід структури Генштабу на систему структурування країн НАТО – так звану J-структура – теж відбулася зараз. Тобто це ті планові системні кроки, які могли б гальмуватися, а можуть і відбуватися", – зазначив експерт.

 

Боротьба з бідністю

Безумовно, окрім війни, є ще багато бід, які роблять українців нещасними. Це шокуючі тарифи, принизливі зарплати і пенсії, болючі ціни, неіснуючі робочі місця.

"Кінця епохи бідності", анонсованого з передвиборчих бігбордів Володимира Зеленського, в широкому розумінні не сталося. Пандемія коронавіруса і пов'язані з нею карантинні обмеження лише погіршили і без того непросту економічну ситуацію в країні.

Говорячи про ці проблеми, на думку політолога Володимира Фесенка, президент не уявляв, наскільки великий їхній масштаб. І, зрозуміло, навіть за рік багато чого із запланованого виправити не вдалося – надто мало часу.

"Мені здається, що це почав розуміти й сам Зеленський. Якщо пригадати його останнє інтерв'ю, зокрема у фільмі до річниці своєї перемоги на виборах президента, він про це сказав: мовляв, у нього були сподівання, що вдасться швидко вирішити ці проблеми, але все виявилося значно складніше.

Тобто за цей рік він зрозумів, що, на жаль, швидко це не виходить і що для цього необхідно більше системних зусиль. Хоча з його боку спроби розв'язати більшість із цих проблем були", – зазначив РБК-Україна політолог.

Наприклад, у грудні президент дав вказівку уряду Гончарука знизити тарифи на комуналку. Причому часто робилося це публічно, в соціальних мережах транслювалися ролики з засіданнями, на яких Зеленський просив прем'єра "розібратися з платіжками".

"Уряд спробував, однак невдало й незграбно: сказати – сказали, але в платіжках більшість людей зниження тарифів не побачили. Це ще один приклад того, що швидкими і простими рішеннями такі складні проблеми не подолати", – уточнив Фесенко.

Крім того, з березня за ініціативою президента Зеленського та уряду стартувала програма "Велике будівництво доріг". Але епідемія і криза, ймовірно, внесуть свої корективи в цю програму, вважає Фесенко.

"На що сподівався Зеленський? Його логіка полягала в тому, щоби пришвидшити економічне зростання. Варто пригадати його настанову уряду: отримати 40% зростання за п'ять років. У Зеленського і його команди були сподівання, що прискорення економічного розвитку відбудеться за рахунок інвестицій і земельної реформи. Проте, очевидно, що це потребує як мінімум декількох років за більш сприятливої глобальної ситуації", – пояснив політолог.

Щоб створити ефект відчутних змін у команді влади не взялись винаходити велосипед, задіявши старий перевірений спосіб – підвищили пенсії в кризу.

Причому це стосується не тільки передбаченої законом індексації, яку, втім, можна було провести і наприкінці року, але і доплат за віком та "коронавірусних тисяч". Разом з тим проблема дефіциту Пенсійного фонду лише посилилася.

 

Корупція, скандали і суди

Ми збудуємо країну інших можливостей. Де всі рівні перед законом, де є чесні та прозорі правила гри. Одні для всіх.

Перший рік каденції Зеленського не відзначився якими-небудь гучними "посадками", як це було обіцяно в його передвиборчих гаслах.

Керівні посади у правоохоронних органах зайняли лояльні до президента кадри. Його оточення не потрапляло в які-небудь публічні корупційні скандали.

Хіба що можна згадати про історію з записами брата голови ОП Андрія Єрмака – Дениса, на яких він нібито обговорював призначення на різні державні посади. Але навряд чи ці історії мали відчутний вплив на рейтинг президента і його команди.

Спроби Зеленського провести судову реформу на свій лад торік зазнали невдачі. Він вніс документ, яким скорочувався склад Верховного суду (ВС) та Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС). При цьому Вища рада правосуддя (ВСП) отримувала розширені повноваження.

Судді, адвокати, громадські організації та посольства західних країн-партнерів розкритикували такий варіант реформи, вимагаючи її переписати. Але в кінцевому рахунку закон забуксував у Конституційному суді, який визнав більшість його норм неконституційними.

"За рік президентства Зеленського рівень довіри до судів – а це єдиний показник, за яким ми можемо говорити про стан судочинства в країні – змінився на рівень статистичної похибки.

Він нібито зріс з 11,5 до 13 відсотків. Тобто люди все одно не довіряють судам і це один із найвищих рівнів недовіри серед державних інституцій", – пояснив РБК-Україна голова правління Фонду DEJURE Михайло Жернаков.

У законі Зеленського про судову реформу були як прогресивні положення, так і ті положення, які б напевно не спрацювали, вважає експерт.

Проблема, на його думку, в тому, що тим суддям, від яких потрібно було очистити судову систему, було надано вирішальний вплив на все те, що називається судова реформа.

"І вони її успішно заблокували в особі Вищої ради правосуддя. Цим же законом їй було надано занадто багато повноважень у сфері судової реформи. Крім того, Конституційний суд визнав більшу частину положень закону про судову реформу президента Зеленського неконституційними. І тепер ця реформа повністю заблокована", – розповів експерт.

Чимало запитань і до біографії тих суддів, яких Зеленських призначив на вакантні посади членів Вищої ради правосуддя, вважає Жернаков.

"На жаль, сам президент, незважаючи на обіцянки, незважаючи на непогані ідеї, передбачені його законом про судову реформу, на практиці робить фактично зворотнє", – резюмував він.

Схожі Новини

Прокоментувати

Підписуйтесь на Перший Політичний у Facebook, щоб першими дізнаватись про найважливіші політичні новини України та Прикарпаття