Там, де їх нема. Як партія Вакарчука готується до роботи в Раді поза коаліцією

  • 12 Серпня 2019, 19:02

Результати виборів змушують партію Вакарчука повністю змінювати свої плани та позиціонування.

За день до парламентських виборів "Українська правда" випадково зустрілася зі Святославом Вакарчуком у центрі Києва. 

Важко сказати, що в той день відчував лідер "Океану Ельзи". Здавалося, що він зовсім не хвилювався за результат партії "Голос". Хоча, можливо, він лише артистично маскував свої переживання.

"Скільки відсотків ви сподіваєтеся завтра взяти?" – запитував Вакарчука автор цих рядків.

"Не буду називати цифр. Незалежно від результату, я все одно залишатимуся в політиці. Ми справді тут надовго", – з легким пафосом уникав прямої відповіді перший номер "Голосу".

На відміну від Вакарчука впродовж кампанії його однопартійці були більш конкретними. 

В інтерв'ю УП керівниця штабу "Голос" Юлія Клименко запевняла, що потенціал її партії – це мінімум 10%, максимум 24% підтримки. 

Однак 21-го липня за політичну силу Вакарчука проголосувало лише 5,82%українців.

Для однієї частини команди "Голосу" цей результат став ударом, для іншої – стриманою радістю, адже впродовж дня голосування екзит-поли взагалі не гарантували проходження партії Вакарчука до Верховної Ради. 

Втім, це лише частина проблеми. Значно більшою неприємністю для "Голосу" став рівень підтримки партії "Слуга народу", яка за рахунок мажоритарників матиме одноосібну більшість.

До 21 липня "Голос" готувався стати частиною влади: піти в коаліцію зі "Слугою народу" та брати участь у формуванні Кабміну. 

Після дня виборів вони опинилися на політичному узбіччі – десь поміж інших партій, які пройшли в Раду і не братимуть участі у коаліції. 

Це не означає, що згодом при формуванні уряду новий прем'єр-міністр не запросить у виконавчу владу когось зі списку партії Вакарчука. Там справді вистачає гідних кандидатів, враховуючи кадровий голод нової влади. Працювати в Кабмін спокійно могли б піти Інна Совсун, Юлія Клименко чи Павло Кухта, які вже мають досвід роботи у виконавчій владі.

Та станом на сьогодні джерела як з боку "Слуги народу", так і з боку "Голосу" не підтверджують факт таких переговорів. 

"Українська правда" проаналізувала причини низького результату партії лідера "Океану Ельзи" та дізналася, що зараз відбувається у молодій політичній силі.

 

 Проблеми з "Голосом"


Коли запитуєш членів партії Вакарчука, чому їм вдалося взяти лише трохи більше 5% голосів, перше, що вони відповідають: проблема у стислих термінах на підготовку. 

На відміну від інших великих партій, які не припиняли кампанію ще з президентських виборів, "Голос" йшов на електоральні змагання "з нуля". 

Лідер "Океану Ельзи" оголосив про створення своєї партії лише 16-го травня, сподіваючись, що вибори до Ради відбудуться 27-го жовтня.

За даними УП, офіс партії "Голос" почали формувати аж у квітні, а співбесіди з кандидатами на посади у прес-службі проводилися на початку травня. 

Менше, ніж за тиждень після повноцінного запуску партії, Володимир Зеленський оголосив про дострокові парламентські вибори. 

"За великим рахунком, для нас парламентські вибори були стартапом. Ми з коліс за два місяці повністю сформували команду, складали списки, готували стратегії і так далі. Агітація у нас тривала лише 30 днів. Тому результат, який ми отримали, далеко не найгірший", – виправдовується один з членів "Голосу" в розмові з УП.

Автоматично до часових перешкод додалася і низька явка у літній період. 

Від партійців звучать й інші тези щодо невтішних цифр на виборах.

 

Під час виборчої кампанії одна з лідерів "Голосу" Юлія Клименко вірила, що партія в змозі поборотись за 10-24% голосів виборців
ФОТО: УП


Так, в команді зізнаються, що у них були серйозні проблеми з розбудовою регіональних осередків, які забезпечували контроль за ходом голосування на місцях. 

За координацію регіонів у "Голосі" відповідала Соломія Бобровська, яка до цього встигла попрацювати з Міхеілом Саакашвілі, коли той був головою Одеської ОДА, та з Анатолієм Гриценком на перших етапах останньої президентської кампанії. 

Подекуди на місцях виникали непорозуміння між партійними штабами та штабами мажоритарників, які не могли поділити між собою повноваження щодо агітації чи контролю підрахунку голосів.

Про проблеми з мажоритарною складовою може наочно засвідчити той факт, що всі три представники від "Голосу", які єдині по всій Україні пройшли на округах, були запропоновані партнерами з львівської Української Галицької партії. 

За роботу з мажоритарниками відповідав Ярослав Железняк, який раніше працював із офісом прем'єр-міністра Володимира Гройсмана та був членом Стратегічної консультативної групи з підтримки реформ в Україні (SAGSUR), яку заснували Лєшик Бальцерович та Іван Міклош.

"Слухайте, спробуйте за два місяці побудувати регіональну мережу! Це неможливо. Запитайте інші партії: регіональні мережі вони формували роками", – обурюється джерело у партії Вакарчука.

Третім великим прорахунком в "Голосі" називають тактичні помилки у комунікаціях.

"Ми хотіли донести виборцю забагато меседжів у короткий термін", – пояснює один з керівників партії Вакарчука.

"Ми встигли пояснити, чим відрізняємося від старих політиків. Але нам забракло часу розказати, що ми експертно і патріотично відрізняємося від "Слуги народу". Ці меседжі ми залишили на кінець кампанії. І саме це була величезна помилка. Ми їх погано розкрили, і люди їх не зрозуміли", – додає співрозмовник у партії. 

Крім проблем, які нам назвали у "Голосі", у партії Вакарчука насправді були більші системні прорахунки.

Чомусь Святослав Іванович не звертає уваги на той фактор, що ще минулого літа його особистий рейтинг як потенційного кандидата у президенти був вищим за рейтинг Володимира Зеленського. 

За логікою Вакарчука виходить, якщо він нікому не обіцяв, що піде у президенти, то нікому нічого не винен. 

Проте це досить хибне твердження. Стратег президентської кампанії Петра Порошенка Ігор Гринів почав міряти підтримку Вакарчука ще в 2016-му році. 

Як тоді пояснювали на Банковій, таким чином вони визначали відтоки симпатій від Порошенка, після того, як він поступово почав втрачати популярність.

Можливо, це була хитра маніпуляція оточення Петра Олексійовича, зроблена абсолютно з іншою метою, однак впродовж 2016-2018 років про ймовірний похід на вибори Вакарчука не говорив тільки лінивий.

Та весь цей час лідер "Океану Ельзи" не давав чіткої відповіді на запитання про політичні амбіції, чим до кінця підігрівав інтригу. 

"Я вже втомився від цих ігор у політику. Вони вже 27 років цим займаються, і я не хочу, щоб ми "гралися в політику", хочу, щоб щось робили", – виголошував зі сцени форуму YES у вересні минулого року Вакарчук, який тоді так і не сказав, чи йде він на вибори, чи не йде. 

Навіть чинний президент висміював нерішучість Святослава Івановича на концертах "95 кварталу" словами: "Славік, ну кажи вже!".

Проблема Вакарчука не в тому, що він не пішов на вибори. Його проблема, що він зрадив очікування значної кількості людей.

Якби він чесно відразу сказав, що не збирається йти на президентські вибори, тому що не вважає себе готовим стати главою держави – ефект був би іншим. 

Відповідно вже на старті частина його потенційних виборців перейшла до хоробрішого Зеленського і його партії.

Під кінець виборчої кампанії "Голос" зробив ще одну важливу помилку. 

До голосування вони почали відкрито визнавати, що готові вступити в коаліцію зі "Слугою народу". 

Тим самим партійці Вакарчука своїми руками віддали частину голосів партії Зеленського. 

Адже перед виборцями, які потребували нових облич і вагалися, виникло просте запитання, навіщо голосувати за маленьку партію, коли можна проголосувати за більшу?

Замість того, щоб боротися за електорат партії Зеленського на Західній Україні та в Центрі, у "Голосі" уникали зайвої критики та конфліктів зі "Слугою народу". Натомість конкурували з партією "Європейська солідарність", у якої і без них був обмежений потенціал. 

На Сході партія Вакарчука взагалі майже не боролася за симпатії виборців, залишивши ці регіони "Слузі народу" та ОПЗЖ.

 

Що відбувається і що буде з "Голосом"


У серпні офіс партії Вакарчука напівпорожній. Якщо порівнювати той рух, який там вирував під час кампанії, зі спокоєм, який зараз там є, може скластися враження, що це два різні офіси.

Частина людей, серед яких і лідер "Океану Ельзи", роз'їхалася по відпустках. А деякі члени партії взагалі припинили співпрацю з нею. 

Наприклад, Ярина Ключковська більше не виконує функції керівника комунікаційного відділу, а залишилася лише рядовим членом партії. 

"У нас відразу була домовленість про те, якщо Ярина не проходить у Раду, вона повертається у корпоративний сектор", – пояснює УП один з керівників "Голосу", підкреслюючи, що ніяких конфліктів між ними не сталося. 

Паралельно від "Голосу" віддаляється діджитал-стратег кампанії Ярослав Ведмідь, який раніше працював на Петра Порошенка. За словами партійців, "Ведмідь працюватиме дистанційно". Також "дистанційно" "Голосу" допомагатиме політконсультант Микола Давидюк, якому не вдалося пройти в Раду за списками партії Вакарчука. 

Іншим списочникам, які не пройшли в Раду, пропонують дві опції: або ставати помічниками депутатів "Голосу", або працювати у партії аналітиками та допомагати готувати законопроекти. Комусь, можливо, запропонують піти працювати в уряд, але з цього приводу офіційних переговорів зі "Слугою народу" ніхто не веде.

У найближчій перспективі виборчий штаб переформатують у секретаріат партії. Він займатиметься підтримкою фракції та розбудовою партійних осередків.

"Оскільки вибори закінчилися, немає потреби, щоб прес-служба і діджитал-офіс працювали окремо. Ми їх об'єднуємо та оптимізуємо нашу роботу", – наводить приклад планів партії один зі співрозмовників у "Голосі".

Загалом, якщо описувати настрої та наміри партії зі слів наших джерел, то в "Голосі" переважає відчуття невизначеності.

Мало хто розуміє, що робити далі та яким буде їхнє позиціонування партії у новому парламенті.

"У нас унікальна ситуація. У нас вперше склалася ситуація в країні, коли існує монобільшість. Ми зараз не бачимо коаліційної угоди чи плану дій уряду, тому нам важко сказати, що вони будуть пропонувати. Те, що відповідатиме нашій програмі та ідеологічним принципам – ми будемо підтримувати", – коментує УП член фракції "Голос" Ярослав Железняк. 

Щоб уникнути розгубленості, наприкінці серпня партія Вакарчука планує провести стратегічну сесію, щоб розпланувати свої дії, та визначити, як працювати поза коаліцією. 

"Наша тактика може бути такою: ми випробуємо більшість своїми пропозиціями щодо вирішення різних проблем. Наприклад, оподаткування, НАЗК – ми будемо подавати свої закони і задавати планку. Вони нас будуть доганяти", – ділиться думками високопоставлене джерело у "Голосі".

"Стосовно влади ми у вигідній позиції: критикуємо, коли є за що критикувати, та підтримуємо позитивні речі", – додає той самий співрозмовник. 

 

* * *


У наступній Верховній Раді партія "Голос" має всі шанси повторити долю партії "Самопоміч", у списку котрої наче й були непогані люди і гарні фахівці, але які п'ять років у Раді "варились у власному соку" і не могли працювати ні з владою, ні з опозицією. 

У найближчий рік багато чого залежатиме особисто від Вакарчука. 

Впродовж каденції він може згуртувати свою команду та зробити її сильнішою. А може втратити по дорозі більшу частину своїх колег. 

Щоб цього не сталося, Святославу Івановичу доведеться спочатку визначитися: він лідер "Океану Ельзи" чи лідер парламентської фракції. 

Як би він не виправдовувався, що не може жити без музики – у великій політиці занадто складно сидіти на двох стільцях. Рано чи пізно такі розтяжки закінчуються погано.

Схожі Новини

Прокоментувати

Підписуйтесь на Перший Політичний у Facebook, щоб першими дізнаватись про найважливіші політичні новини України та Прикарпаття